?

Log in

No account? Create an account

Попередній | Наступний

Гуцули і їх коні

"Справте мині другого такого коня на світі, єкий би вїтримав то, шо може вїтримати найзвиклий гуцулский кінь? Знаємо, єк рідко видит він овес, гудуючі си лише сіном и то ни рідко стухлим, або замуленим. У лїті єк день так нічь на полонинах, ни знає стайні, хоть ночі є студені, а чєсом то навіть и морозні. А єк у зимі ни стане сіна коло хати, то гонєт єго у верьхи на зимівлю. Там без стайни годуєтси доти, доки вїстане сіна, байка, шо це мороз и зима. Нима коня инчеї раси, єкий би у такім пошінівку міг так працювати, єк гуцулский кінь. Дуже робітний, вірний и так мало потребує. Тимунь дуже є цікаве відкі гуцулский кінь походит, шо завдяки своїм предкам ставси він таким, єким є сегоднє...








Коли польский Урєд, єкий стараєтси за усіх своїх горожан, уздрів, шо по войні раса гуцулского коня нієчітси, заопікувавси єго годївлев, ни рахуючіси ні з грішми, ні з трудом. И тимунь не лиш уратовано расу гуцулского коня від заглади, але шє і поширено та й поправлено. Великі заслуги на тім поли положив п. управитель Міхайло Голлєндер, великий знавец гуцулского коня та й перший організатор вїстав. Зїз 1925 р. річьно на вїставах коней у Жьибю, Устєріках и Косові, роздає Урєд нагороди у грошєх и то доста великих, за найкрашше вїгодуванє коней. У сегоднішнім чєсі, де є мало готівки, великим добром для тих, шо ховают коні, є также закуп коней почерез войсько, єке уже закупило кількадесєть штук и єк годівля мет си дальше розвивати, мет купувати шє. Навіть из чужих країв приїхают до нас представники и купуют кобили та й ворі на розплодок. Купуют Венгри, Чєхи и князівство Люксембург...








Треба таки признати, шо Гуцули из кіньми обходєтси добре, шєнуют їх и пестєт. Але богато газдїв, єк кохают коні, то ни ждут, аби вїн підріс и набрау сили, але шє лошєком го упрєгают так, шо тот сарака-коник знидіє, згорбатіє, закаправіє и уже замість здорового коня маєш ганцу дихавичьну, шо и Жид устидаубиси на ню сісти. Таке урешті саме може бути из великим и дорослим уже конем, єк си зачьне ним робити єк нічь–днина, и єк си віддоху єму ни даст. Такий кінь и до роботи ни буде здалий, а купити, хиба би єкий стрілец на наду або шкіру - єк ї дишіль на ребрах ни подіравиу...





світлив М.Міллєр





У найбїрший чєсти слабує гуцулский кінь на дихавицу. Хороба та беретси від того, шо си такого коня лихо гудуєт, шо даєтси єму їсти саме заплісніле, або замулене сіно. Дихавицу можна вілічіти, єк лиш дамо коня на пашу, або зачьнемо єго годувати чимось пожитним. Розумієтси, шо треба уважєти, аби кінь ни дістау зноу спліснілого сіна. Дуже важноу річьоу є, аби коня перековувау добрий и умієтний коваль..."






Пи. Си. Цитовано за "Календарем гуцульським" од 1935 року.
Пи. Си. 2. Усі зображення поміж текстом датовані досовєцькою добою в історії Гуцулії.

Comments

Myroslava Golovach
Jan. 9th, 2014 01:50 pm (UTC)
гарна тема і світлини, шкода лиш що гуцули тим тепер мало переймаються
proidysvit
Jan. 9th, 2014 03:38 pm (UTC)
певно, шо їм бракує для того...